Понедельник, 18.12.2017
СТОЛИЦА БУДУЩЕГО
Меню сайта
Категории каталога
Новости из Украины [117]
Наш опрос
Кто организовал войну на Донбассе?
Всего ответов: 29
Главная » Статьи » Новости из Украины » Новости из Украины

БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІ РЕФОРМИ

БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІ РЕФОРМИ

Загальновизнаним європейським правом є право на розвиток, яке передбачає, що доходи будь-якої людини і умови її життя повинні з кожним роком поліпшуватися, і в цьому поліпшенні головну роль повинні відігравати державні органи влади та органи місцевого самоврядування. Це право закріплено в безлічі міжнародних актів, зокрема воно передбачено Декларацією про право на розвиток, яка затверджена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 4 грудня 1986 року. Цей документ передбачає, що «Держави мають право і обов'язок визначати відповідну національну політику розвитку, спрямовану на постійне підвищення добробуту всього населення і всіх окремих осіб на основі їх активної, вільної і конструктивної участі та у справедливому розподілі створюваних в ході його благ» (стаття 2 ).

Відомо, що Україна мала чудові стартові можливості для розвитку. У той час, як приріст ВВП у європейських країнах становив 0,5 - рідко до 2% в рік., Приріст ВВП України в період перебудови становив 2,4%, а до неї був на рівні - 3,7%. Щорічний приріст заробітної плати становив 1,9% на рік, при цьому вчасно проводилася індексація доходів у зв'язку з ростом споживчих цін, який становив у 80-85-х рр. 2%, а в кінці 70-х - 1,3%. Передумовою економічного зростання був науково-технічний прогрес, який забезпечував зростання продуктивності праці на 4% щорічно в цілому по країні, а у довоєнний період - 10,7%. Так, завдяки цьому, продуктивність праці з 1970 р по 1989 рік зросла в 2,1 рази. В цілому ж, за весь період існування УРСР продуктивність праці до 1989 року в порівнянні з 1913 роком зросла в 36 разів. Що означають ці цифри? Вони означають, що 1 робітник до кінця перебудови міг самостійно виконати триденну норму праці робітника під час занепаду царизму, які працювали на добу по 12-14 годин. Раціональне використання зростання продуктивності праці, яка в середньому становить 100% за 20-і річний проміжок часу дозволяє або скоротити тривалість робочого дня в два рази при збереженні розміру купівельної спроможності заробітної плати, або вдвічі збільшити обсяг сфери послуг, розваг і відпочинку.

З набуттям незалежності і переходом на ринкову економіку, із введенням інституту приватної власності на засоби виробництва та зміною законодавства з однієї форми суспільно-політичного ладу на інший, взаємовиключний, при реформуванні економіки були допущені помилки, які до сих пір негативно впливають на добробут жителів України і стримують розвиток нашої країни.

Законодавство України копіює законодавство УРСР, при цьому все найгірше залишається, а найкраще відмітається. Так, були збережені фіксовані ставки оподаткування, а прогресивні скасовані. Якщо для «радянської» держави оподаткування не відігравало суттєвої ролі, тому що не було необхідності обкладати підприємства податками, оскільки воно і так є державним, і отриманий прибуток спрямовувався на вирішення соціально-побутових та житлових питань співробітників за участю профспілок, то в нинішніх умовах приватизації високорентабельних держпідприємств, усунення профспілок від розподілу прибутку, нові приватні власники об'єктів народного господарства мають можливість весь прибуток спрямовувати на свій рахунок.

При цьому, були підняті розміри фіксованих ставок оподаткування. Так, якщо в УРСР прибутковий податок із зарплати становив 13% (при цьому, мінімальна заробітна плата в розмірі 70 р. не оподатковувалася), то зараз він дорівнює 18%. Податок з обороту, відомий у нас як ПДВ, раніше був 14%, а тепер - 20%. Податок з прибутку в залежності від рентабельності встановлювався у розмірах 0,3% за кожний 1% рентабельності, що перевищує 15% рівень (максимальна ставка - 25%, підприємства з рентабельністю менше, ніж 15% податок не сплачували), тепер цей податок становить - 18 %, а податок з фонду оплати праці, який сплачується підприємством було піднято з 8% до 22%. Збільшення ставок податків і введення оподаткування на мінімальні зарплати і доходи підприємств особливо негативно вплинуло на рівень життя осіб з невисокими доходами. Відсутність прогресивної шкали оподаткування в залежності від доходу і розміру прибутку призвело до різкого роз'єднання українського суспільства на два полюси: бідних і багатих, що викликає соціальну напруженість в країні.

Останні нововведення, пов'язані із встановленням мінімальної заробітної плати у розмірі 3200 грн. також мають суперечливий вплив. З одного боку, буде підвищено життєвий рівень працівників, але з іншого боку важкий тягар оподаткування буде покладено на плечі малого бізнесу та фізичних осіб-підприємців, так як, якщо припустити, що вони мають високу рентабельність в розмірі 0,2, то при колишній мінімальній зарплати у розмірі 1450 грн. необхідно було вести товарообіг на 8 тис. грн. в місяць, то при мінімальній зарплаті в розмірі 3200 грн. товарообіг повинен становити 20 тис. грн. Також передбачається обов'язок сплати Єдиного соціального внеску у розмірі 704 грн. в місяць при відсутності ведення бізнесу. При загальному спаді купівельної спроможності середньостатистичного українця, що потягло за собою скорочення обсягів продажу товарів, які не є предметами першої необхідності та обсягів доходу фірм у три рази, збільшення зарплати в два рази з одночасною необхідністю збільшення товарообігу в 2,5 рази для покриття податкового тягаря призведе до краху дрібного підприємництва.

Щоб цього не сталося, необхідно заборонити оподаткування мінімальних зарплат і підприємств з низькою рентабельністю, а також ввести прогресивне оподаткування залежно від розміру доходу: чим вищий дохід, тим вище повинна бути податкова ставка. Подібні маніпуляції з зарплатою, які пропонує наш уряд, призведуть до зростання тіньової економіки, оформлень працівників без трудової книжки і виплаті зарплат у старому розмірі при фіктивному фіксуванні в документах бухгалтерської звітності про виплату заробітної плати в більшому обсязі. Соціальні стандарти повинні підвищуватися за рахунок зростання ВВП продуктивної сфери матеріального виробництва, а ВВП України 2016 року за паритетом купівельної спроможності становить 63% від ВВП 1990 року. Якби реформи проводилися вдало, то при збереженні колишніх темпів зростання ми б досягли 180% рівня. Це є ціна безвідповідальному управлінню. До погіршення життєвого рівня населення також привели декриміналізація відповідальності за випуск неякісної продукції, декриміналізація дармоїдства, відсутність обов'язків держави надати робоче місце, відсутність належного контролю за діяльністю комерційних юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, не прийняття дієвих заходів щодо боротьби з тіньовою економікою, яка досягла 40% рівня від ВВП.

Мінімальне втручання держави в діяльність комерційних структур (так зване «дерегулювання») пояснюється як фактор, який сприяє розвитку бізнесу. Насправді ж дерегулювання досягло такого високого рівня, що воно давно вже заважає розвитку економіки. Відомо, що повсякчас необхідно дотримуватися золотої середини, будь-які відхилення за межі допустимих діапазонів спричинюють тільки шкоду. Так, в автомобілебудуванні намагалися зменшити силу тертя між деталями до мінімально можливої величини, щоб скоротити витрату бензину, але, виявилося, що після певного порогу зменшення сили тертя, тертя знову різко зростає, причому стрибкоподібно, тому що деталі починають «склеюватися» внаслідок ідеально рівних поверхонь. Так і в економіці, максимальне дерегулювання шкодить економічному зростанню, і цей поріг був пройдений багато років назад. Тому необхідно збільшити повноваження відповідних служб з проведення перевірок суб'єктів господарювання за скаргами громадян, увести кримінальну відповідальність за випуск недоброякісної продукції, щоб тягар доведення і оплата дорогих експертиз і правових послуг перейшло до держави. Також необхідно увести обов'язкову звітність при здійсненні торгових операцій (видача чеків, наявність договорів поставки та ін.), а також передбачити обов'язковість укладення трудового договору в письмовій формі із зазначенням місця роботи і зобов'язати підприємців позначати всі виробничі приміщення за допомогою вивісок, так як досить частими є випадки реєстрації бізнесу в одному місці, а насправді велика частина неврахованої роботи проводиться в приміщеннях без вивісок і назв фірм. І передбачити адміністративну та кримінальну відповідальність за невиконання цих обов'язків.

Хочеться відзначити, що, не дивлячись на непрофесійне керівництво країною продуктивність праці за останні 26 років зросла майже вдвічі (63% ВВП * зростання сфери послуг і продаж у два рази / на скорочення населення з урахуванням реального безробіття), однак результатами цього прогресу ми скористатися не можемо, так як із 74,5 тис. великих підприємств виробничої сфери України було закрито і продано на металобрухт 50 тис. підприємств, тобто від виробничої сфери національного господарства залишилася одна третина: ті, хто працював, змушені були поповнити армію безробітних, збільшуючи економічне навантаження на працюючих. Так, держава офіційно заявляє про 340 тисяч зареєстрованих безробітних і 56 тис. вакансій, але допускає наявність 1,7 млн. осіб, які не є зареєстрованими у службі зайнятості та шукають роботу (1 вакансія на 30 безробітних). При цьому, згідно із статистикою в Україні працює 16,2 млн. осіб. Однак, якщо уважно поставитися до цифр, то можна визначити, що кількість осіб у віці від 18 років до 60 років, тобто економічно активного, становить 24,8 млн. Різниця становить 8,6 млн. осіб. Якщо відняти 1 млн. 375 тис. студентів, то вийде, що реальна цифра безробітних становить 7,2 млн. осіб! Це який же у нас є незадіяний резерв для розвитку! І яка це психологічна травма для здорової працездатної людини перебувати у постійному пошуку роботи та отримати більше сотні відмов! Тому насправді на 1 вакансію претендує 130 безробітних. Автор цієї статті проводив незалежне дослідження попиту на вакансію. На одному із сайтів для роботодавців було розміщено оголошення про неіснуючу вакансію перекладача. Протягом перших п'яти днів на це оголошення прийшло близько сотні резюме. Це доводить, що отримані теоретичні цифри збігаються із практичними.

Все вищевказане стало можливим, тому що за негативні наслідки прийнятих рішень на загальнодержавному рівні чиновники несуть тільки політичну відповідальність (в гіршому випадку відставка, або зменшення довіри на виборах). Якби відповідальність була кримінальною та цивільно-правовою (стягнення збитків, завданих економіці з доходів винного держслужбовця), то це б забезпечило успішність проведення реформ. А до тих пір, поки за Конституцією і Цивільним Кодексом матеріальну відповідальність за неправомірні дії державних службовців відповідальність несе держава, тобто платники податків, тобто ті, хто і так постраждав від цих неправомірних дій, порядку в країні не буде.

 

Ярослав Карачевцев, юрист, член Національної спілки журналістів України.

 

 

 

 

 

Категория: Новости из Украины | Добавил: stbudg (22.12.2016)
Просмотров: 110 | Рейтинг: 0.0/0 |

Всего комментариев: 0
avatar
Форма входа
Поиск
Друзья сайта
    Сайт газеты Столица Будущего ежедневно обновляет новостные материалы в разделе Статьи.
Статистика
Copyright MyCorp © 2017
Бесплатный хостинг uCoz