Судьи Верховного Суда Украины нагло отказывают гражданам Украины в праве не правосудие
В последнее время суды Украины всех инстанций грубо попирают права человека, принимая незаконные, немотивированные решения. Участь жалоб та же, что и исков. Ваши доводы – игнорируются, замалчиваются судьями, а доводы ответчиков, имеющих отношение к власти или имеющих солидные денежные суммы, принимаются во внимание как достоверные и надлежащие. А Верховный Суд Украины вообще перестал принимать к рассмотрению кассационные жалобы большинства порядочных жителей Украины.
Так, 31.05.2010, гражданин Украины Бровко Раиса Емельяновна обратилась с кассацией в Верховный Суд Украины на решения Харьковского областного апелляционного суда (головуючий суддя Бобровський В.В., судді Шевченко Н.Ф., Кокоша В.В.) и решение Московского районного суда г. Харькова (суддя Яремчук В.І.)
Суть дела: Соболева Вера Федоровна еще при своей жизни 20.03.1999 составила договор пожизненного содержания на имя Зюбанова Олега Анатольевича. Но в последствии передумала (так как сосед Зюбанов О.А. за ней не ухаживал, за квартиру не платил), и решила завещать свою квартиру своей подруге Бровко Р.Е. Но у нотариуса выяснилось, что Соболева В.Ф. подписала не договор пожизненного содержания (который может быть расторгнут в любой момент), а договор дарения квартиры. Тогда же, 02.02.2003 она подала иск к ответчику Зюбанову Олегу Анатольевичу. 29.09.2004 из-за судебных стрессов Соболева Вера Федоровна умерла и единым наследником, согласно завещания, стала Бровко Р.Е.
Дело неоднократно рассматривалась судом первой инстанции и в 2010 году повторно дошло до Верховного Суда Украины. В своей кассационной жалобе Бровко Р.Е. указывала на то, что договор дарения спорной квартиры не отвечает требованиям закона: частный нотариус Левкова Марина Викторовна не перевела на русский язык текст договора Соболевой В.Ф. (последняя не знала украинский язык), частный нотариус Левкова М.В. не попросила Соболеву В.Ф. написать собственноручно заявление о своем желании подарить квартиру. В связи с чем, договор должен быть признан недействительным. Однако судья Московского районного суда Яремчук В.И. эти доводы даже не исследовал, и не вынес решения по заявлению о принятии дополнительного решения. Апелляционный суд также проигнорировал эти доводы иска и апелляции, и не вынес по ним никакого суждения.
Также суды не исследовали мотивы составления договора дарения: Соболева В.Ф. не была богатым человеком, чтобы можно было дарить квартиры направо и налево. Это была единственная у нее квартира, и после ее дарения жить ей было негде. А на свою мизерную нищенскую пенсию она не могла себе позволить купить квартиру или даже снять комнату. Значит, у нее не было мотивов составления договора дарения, а было желание составить договор пожизненного содержания, тем более, что у нее было много болячек: рак легких, патологический перелом позвоночника из-за метастаз и она была преклонного возраста – 77 лет (на момент подписания договора – 72 года), УБД и у нее не было никаких родственников.
Кроме того, суды проигнорировали доводы истцов о том, что договор дарения считается составленным с момента передачи собственности одариваемому. Но дар Зюбанов О.А. не принял, так как прописался в квартире спустя 3 года и 3 месяца после подписания договора дарения, квартирой не пользовался, за коммунальные услуги не платил. Как и полагается в таких мошеннических делах спорная квартира была несколько раз перепродана и передарена: Зюбанов О.А. продал квартиру Двоскину С.А., тот же продал ее Примаку В.Б.
Обо всем этом было изложено в кассационной жалобе. Однако судья Верховного Суда Украины Патрюк М.В. отказал вообще в открытии кассационного производства на том основании, что якобы жалоба необоснованная. Хотя на самом деле – это его решение является необоснованным. Он не опроверг каждый довод жалобы и не указал, в чем заключается ее необоснованность. Мы будем требовать возбуждения уголовного дела против этой камарильи коррупционных судей: Яремчука В.И., Бобровского В.В., Шевченко Н.Ф., Кокоши В.В., Патрюка М.В., которые с помощью судебных решений издеваются над рядовыми гражданами Украины и доводят их до срыва здоровья, а в отдельных случаях и до смерти.
Судьи Верховного суда Украины даже не вникают в текст жалоб. Они просто копируют «болванку» и вставляют ее в свои решения. Эта штамп – «болванка» выглядит следующим образом: «Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної Інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів вбачається, що скарга є необгрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових ухвал.
Відповідно до п. 5 ч. З ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись пунктом 5 частиною 3 статті 328 ЦПК України
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження в справі за позовом ______ до _____ - відмовити».
Вот вам наше «липовое» украинское правосудие, порожденное капиталистической системой.
Ярослав Карачевцев Приложение: Копия решения ВСУ и кассации:
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2010 року м. Київ
Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Патрюк М.В. розглянувши касаційну скаргу Бровко Раїси Омелянівни на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2010 року в справі за позовом Бровко Раїси Омелянівни до Зюбанова Олега Анатолійовича, Двоскіна Станіслава Олександровича, Примака Віталія Борисовича, треті особи: приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Левкова Марина Вікторівна, Голуб Ігор Володимирович, Гібадулова Лариса Августинівна - про визнання договору дарування та договорів купівлі-продажу квартири недійсними, анулювання правової реєстрації квартири, виселення, визнання права власності на квартиру, відшкодування майнової шкоди,
встановив:
У березні 2003 року Соболева В.Ф. звернулася до суду із позовом до Зюбанова О.А. про визнання недійсним договору дарування квартири № 185 по вул. Блюхера, 26 в м. Харкові, укладеного 20 березня 1999 року між нею та Зюбановим О.А.
У лютому 2007 року Бровко Р.О. як правонаступник Соболєвої В.Ф. звернулась до суду із уточненим в подальшому вищезазначеним позовом посилаючись на те, що вона є спадкоємцем за заповітом на все майно, що належало Соболєвій В.Ф., яка померла 29 вересня 2004 року. Свої вимоги мотивувала тим, що Соболєва В.Ф. під впливом обману, маючи на меті укладення договору довічного утримання 20 березня 1999 року помилково уклала із Зюбановим О.А. договір дарування квартири № 185 по вул. Блюхера, 26 в м. Харкові. Крім того, договір дарування укладений із порушенням ст.ст. 5, 15 Закону України "Про нотаріат". Просила поновити строк звернення до суду із позовом, визнати недійсним договір дарування кв. № 185, по вул. Блюхера, 26 в м. Харкові, укладений 20 березня 1999 року між Соболєвою В.Ф. та Зюбановим О.А.; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 29 грудня 2002 року між Зюбановим О.А. та Двоскіним С.О.; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 1 березня 2005 року між Двоскіним С.О. та Примаком В.Б.; анулювати правову реєстрацію спірної квартири в КП "ХМБТІ" на ім'я Зюбанова О.А., Двоскіна С.О., Примака В.Б. із виселенням останнього зі спірної квартири; визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за заповітом після смерті Соболевої В.Ф.; повернути їй спірну квартиру в натурі, а у разі неможливості стягнути з Зюбанова О.А. на її користь ринкову вартість квартири в сумі 250 тис. грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2010 року, в задоволені позову Бровко Р.О. відмовлено.
У касаційній скарзі Бровко Р.О. просить скасувати вищезазначені судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права із ухваленням нового рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної Інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів вбачається, що скарга є необгрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових ухвал.
Відповідно до п. 5 ч. З ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необгрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись пунктом 5 частиною 3 статті 328 ЦПК України
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження в справі за позовом Бровко Раїси Омелянівни до Зюбанова Олега Анатолійовича, Двоскіна Станіслава Олександровича, Примак Віталія Борисовича, треті особи: приватні нотаріуси Харківського міського нотаріального округу Левкова Марина Вікторівна, Голуб Ігор Володимирович, Гібадулова Лариса Августинівна - про визнання договору дарування та договорів купівлі - продажу квартири недійсними, анулювання правової реєстрації квартири, виселення, визнання права власності на квартиру, відшкодування майнової шкоди відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала
касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає
Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк
Верховний Суд України,
касатор, вона ж позивач: Бровко Раїса Омелянівна,
відповідач: Зюбанов Олег Анатолійович,
відповідач: Двоскін Станіслав Олександрович,
відповідач: Приймак Віталій Борисович,
третя особа (на стороні Соболєвої В.Ф.
та Зюбанова О.А.): Приватний нотаріус
Левкова Марина Вікторівна,
61022, м. Харків, вул.. Іванова, 41,
засоби зв'язку не відомі,
третя особа (на стороні Зюбанова О.А.
та Двоскіна С.О.): Приватний нотаріус
Голуб Ігор Володимирович,
61052, м. Харків, вул.
Полтавський Шлях, 52,
засоби зв'язку не відоми,
третя особа (на стороні Двоскіна С.О. та
Примака В.Б.): приватний нотаріус
Гибадулина Ларса Августинівна,
вул. Гоголя, 2, кв. 4, м. Харків – 61057,
номара засобів зв*язку не відоми,
Ціна позову: 250000 грн.,
На рішення Московського районного
Суду м. Харкова від 24 березня 2009 року,
Суддя 1 інст. Яремчук В.І.
по справі № 2-1340/2009,
На ухвалу Апеляційного суду
Харківської області від 31.03.2010,
Справа № 22-ц-26/2010 рік,
Судді Бобровський В.В. (головуючий),
Шевченко Н.Ф., Кокоша В.В.
ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ РУХ СПРАВИ:
Рішенням Московського районного суду м. Харкова
від 15 березня 2004 р., суддя Оксененко В.А.
ПОЗОВ ЗАДОВОЛЕНО,
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області
від 26 травня 2004 р., суддя-головуючий Бездітко В.М.,
судді Івах А.П., Зазулінській Т.П.
АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ ДВОСКІНА С.О.
ЗАДОВОЛЕНО ЧАСТКОВО,
Ухвалою Верховного Суду України
від 27 квітня 2006 року, головуючий суддя Гнатенко А.В.,
судді Волкова О.Ф., Балюк М.І., Барсукова В.М., Гуменюк В.І.
КАСАЦІЙНУ СКАРГУ БРОВКО Р.О.
ЗАДОВОЛЕНО ЧАСТКОВО З НАПРАВЛЕННЯМ
СПРАВИ НА НОВИЙ РОЗГЛЯД ДО СУДУ 1 ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Московського районного суду м. Харкова
від 9 червня 2008 року, суддя Єлізаров І.Є.
ПОЗОВ ЗАДОВОЛЕНО ЧАСТКОВО,
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області
від 29 жовтня 2008 року, головуючий суддя Малінська С.М.,
судді Піддубний Р.М., Кісь П.В.
АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ БРОВКО Р.О.
ЗАДОВОЛЕНО ЧАСТКОВО
Рішенням Московського районного суду м. Харкова
від 24 березня 2009 року, суддя Яремчук В.І.
У ПОЗОВІ ВІДМОВЛЕНО
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області
від 31 березня 2010 року, головуючий суддя Бобровський В.В.,
судді Шевченко Н.Ф., Кокоша В.В.
АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ БРОВКО Р.О. ВІДХИЛЕНО
Доповнення до касаційної скарги
ЗАЗНАЧЕННЯ ОБСТАВИН, В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ НЕПРАВИЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ НОРМ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА ЧИ ПОРУШЕННЯ СУДОМ НОРМ ПРОЦЕССУАЛЬНОГО ПРАВА, В ЧАСТИНІ ТОГО, ЩО
справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належних чином не повідомлених про час і місце судового засідання, , що є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд в порядку п. 3 ч. 1 ст. 338 ЦПКУ, та суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення, що є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд в порядку п. 5 ч. 1 ст. 338 ЦПКУ
24.03.2009 Московський районний суд ухвали рішення по справі, але не розглянув позовну вимогу додатку до позовної заяви, що подана 24.03.2009 безпосередньо у судовому засіданні про визнання договору дарування недійсним з підстав, встановлених статтею 48 ЦКУ (не відповідність угоди вимогам закону), в зв*язку з вищевикладеним позивачка подала до суду 1 інстанції заяву про прийняття додаткового рішення суду щодо нової позовної вимоги, яка раніше не заявлялася. І ця заява не була розглянути та задоволена.
24.03.2009 був поданий додаток до позовної заяви, і цей позов не був вручений Зюбанову О.А., але суд розглянув справу без його участі, що є порушенням процесуального права та ухвали Апеляційного суду Харківської області, який скасовував рішення Московського райсуду через те, що після подання додатку до позова не були повідомлені про явку до суду сторони по справі, а саме Зюбанов О.А. Зазначені обставини підтверджуються актом, який надається до суду у клопотанні про долученні письмових доказів, а також записом судового засідання на 55 хвилині.
Зазначені обставини були викладені в апеляційній скарзі, але апеляційний суд не звернув на них уваги, та не виклав мотивів стосовно цих доводів. В зв*язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд до суду 1 інстанції, так як не були розглянуті всі вимоги, а також не була повідомлена належним чином сторона по справі – відповідач Зюбанов О.А.
ЗАЗНАЧЕННЯ ОБСТАВИН, В ЧОМУ ПОЛЯГАЄ НЕПРАВИЛЬНЕ ЗАСТОСУВАННЯ СУДОМ НОРМ МАТЕРІАЛЬНОГО ПРАВА ЧИ ПОРУШЕННЯ СУДОМ НОРМ ПРОЦЕССУАЛЬНОГО ПРАВА, В ЧАСТИНІ порушення або неправильного застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд в порядку ч. 2 ст. 338 ЦПКУ
неповне з*ясування судом обставин, що мають значення для справи
Суд першої інстанції неповно встановив наступні обставини, а саме:
Те, що 20.03.1999: року між Соболевою В.Ф. та Зюбановим О.А. було укладено договір дарування квартири, яка належала Соболевій В.Ф. на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.09.1994 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду за реєстровим номером 5-94-37845 та зареєстрованому у Харківському міському бюро технічної інвентаризації 22.09.1994 року за реєстровим номером П-5-14 921, Соболєвій В.Ф. стало відомо лише у вересні 2002 році, після того, як вона звернулась до ЖЕО з проханням замінити паспорт старого зразка – громадянина СРСР. Цей факт підтверджує ту обставину, що Соболєва В.Ф. не знала про те, що від її імені було укладено договір дарування. Ухвала Московського районного суду м. Харкова про поновлення строку на звернення до суду також підтверджує ту обставину, що Соболєва В.Ф. не знала про те, що від її імені було укладено договір дарування. Зазначені обставини свідчать про незаконність укладання договору дарування квартири.
Що у своїй позовній заяві до суду позивачка Соболєва В.Ф. вказувала, що «Перед укладанням договору між мною, Соболевою Б.Ф. та Зюбановим О.А. була усна домовленість про укладення угоди довічного утримання, з тим, щоб я взамін переданої у власність Зюбанову О.А. своєї квартири довічно отримувала від нього матеріальне забезпечення у вигляді харчування, догляду,необхідної допомоги та мала змогу проживати у вказаній квартирі до смерті.
На момент підписання угоди у присутності приватного нотаріуса Левкової М.В. я, Соболєва В.Ф., була впевнена у тому, що укладаю угоду довічного утримання, а не договір дарування. Приватний нотаріус Левкова М.В. не попередила, Соболеву В.Ф., про те, що укладається договір дарування, та про те, що після підписання саме цього договору моя квартира переходить у власність Зюбанова О.А., а Соболева В.Ф. своє право власності на квартиру втрачає і ніяким чином не обов'яжу Зюбанова О.А. виконати зобов'язання, які настають у набувача майна після укладення угоди про довічне утримання.
Після укладення угоди Соболєва В.Ф. від Зюбанова О.А. ніякої допомоги не отримувала, за комунальні послуги та харчування вона сплачувала завдяки пенсії. Зюбанов О.А. тільки обіцяв їй допомагати, а коли вона запропонувала йому в Травні 2002 року розірвати угоду, то взнала від нього що насправді, уклала договір дарування і що квартира за вказаною адресою їй вже не належить і вона не має права нею розпоряджатися».
Таким чином, Соболєва В.Ф. вважала, що вона уклала договір дарування на квартиру 185, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Блюхер. Буд. 26. замість довічного утримання під впливом омани, яка виникла з вини Зюбанова О. А відповідно до ст.56 ЦК України угода, здійснена внаслідок омани, яка суттєве значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка виникла під впливом омани.
На думку Соболєвої В.Ф., що була викладена під час її життя у позовній заяві, Зюбанов О.А. уклав угоду із нею для того щоб володіти квартирою і без наміру довічно її утримувати, тобто він уклав із нею уявну угоду, яка відповідно до ст.58 ЦК України визнається недійсною.
Крім цього, на підставі 243 ЦК України договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна одарюваному. .Зюбанов О.А. в дар квартиру не прийняв, оскільки:
1. він прописався в квартирі тільки з 26.06.2002 року, тобто тільки через 3 роки та 3 місяці після укладення договору дарування,
2. договір купівлі-продажу уклав 29.12.2002, тобто через 3 роки і 9 місяців після укладення договору дарування, що окрім того, свідчить про бажання не користуватись, а продати квартиру для того, щоб збагатитись.
3. він за комунальні послуги не сплачував, квартирою не користувався, і фактично в даній квартирі не проживав.
В зв*язку з чим договір дарування є недійсним.
Про порушення свого права Соболєвій В.Ф. стало відомо у вересні 2002 року.
10 червня 2002 року Зюбанов О.А., маючи право на частину квартири №177 у будинку №26 по вулиці Блюхера, уклав разом з іншими співвласниками Зюбановою Зінаїдою Іванівною, Зюбановим Вадимом Олеговичем, Зюбановим Віталієм Олеговичем договір купівлі-продажу квартири №177 у будинку №26 по вулиці Блюхера з Міщенко Ніною Петрівною, згідно якого Зюбанов О.А., Зюбанова З.І., Зюбанов В.О., Зюбанов В.О. виступили продавцями, а Міщенко Н.П., відповідно, покупцем. В супереч п.7 договору купівлі продажу АЕК № 771217 квартири №177 по вул. Блюхера, №26, завіреного приватним нотаріусом Поляковою М.В., між Зюбановим О.А., Зюбановою З.І., Зюбановим В.О., Зюбановим В.О. та Міщенко Н.П. за продавцями залишились великі борги по оплаті комунальних послуг, газопостачання, електроенергії, які Зюбанов О.А. своєю розпискою від 04.07.2002 року, наданою покупцю Міщенко Н.М. зобов’язувався погасити до 01 серпня 2002 року. До цього часу борги по сплаті комунальних послуг, газопостачання та електроенергії не погашені, що підтверджують позовні заяви комунальних підприємств та рахунки на сплату комунальних послуг. На даний час сума цих боргів складає 865грн. 95коп..
Вищевикладене є свідченням того, що Зюбанов О.А. не мав ніяких намірів мене довічно - доглядати, а спланував таким чином, щоб після укладення зі мною договору дарування продати квартиру №177 і переїхати на нове місце проживання, з метою невиконання своїх зобов'язань про надання мені матеріальної допомоги, яку він і не міг надати в зв'язку з великими боргами. Про свою нову адресу місця проживання Зюбанов О.А. Соболєву В.Ф. не повідомляв, хоча квартиру №177 продав у 2002 році.
29 грудня 2002 року Зюбанов О.А. уклав договір купівлі-продажу квартири №185 у будинку №26 по вулиці Блюхера з Двоскіним Станіславом Олександровичем, згідно якого Зюбанов О.А. виступив продавцем вказаної квартири, а Двоскін С.О., відповідно, покупцем.
Під час судової волокити Двоскін С.О. встиг продати квартиру Приймак В.Б., не зважаючи на те, що розгляд судової справи по квартирі не закінчено та власник судом не встановлений.
На момент продажу вказаної квартири Двоскіну С.О. Соболєва В.Ф. проживала у ній і не знала про те, що квартира продається, а Зюбанов О.А. її про це не повідомив. Він сам не приходив, квартиру ніхто ні у його, ні у присутності Соболєвої В.Ф. не оглядав, ключі нікому не передавались.
Згідно заповіту ВВМ № 093246 від 22 вересня 2004 року Соболевої В.Ф., посвідченого приватним нотаріусом Поляковою Мариною Валентинівною (Харківський міський нотаріальний округ Харківської області) я, Бровко Раїса Омелянівна, є єдиною особою, котра має право на одержання спадщини.
09.10.2004 р. одинадцята Харківська державна нотаріальна контора зареєструвала заяву Бровко Р.О. про прийняття спадщини після померлої 29.09.2004 р. Соболевої В.Ф, яка на день смерті мешкала в м. Харкові, по вул. Блюхера, 26, кв. 185. Заява зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за №2031, спадкова справа № 1070/04.
Інших заяв до нотаріальної контори не надходило.
Але прийняттю спадщини за заповітом майна, що складалося з двокімнатної квартири №185 по вул. Блюхера, 26, м. Харків та іншого майна, мені заважають громадяни Зюбанов О.А., Двоскін С.О. та Приймак В.Б., які в результаті різних протизаконних маніпуляцій заволоділи вказаною квартирою.
Соболева В.Ф. - непрацездатна за віком та станом здоров'я - потребувала догляду та матеріальної допомоги. Зюбанов О.А. обіцяв довічно доглядати, забезпечувати продуктами харчування, сплачувати обов'язкові платежі за квартиру і комунальні послуги, займатися домашнім господарством, а після смерті Соболевої В.Ф. розпоряджатися квартирою №185 на свій розсуд. Соболева В.Ф. довірилася солодким речам Зюгбнова О.А. та погодилася скласти договір довічного утримання.
Зюбанов О.А. ввів в оману Соболеву В.Ф. та одержав одні права, але ніяких обов'язків. Він повіз її до приватного нотаріуса Левкової Марини Вікторівни, де Соболева В.Ф. повинна була підписати договір довічного утримання. їй вголос було зачитано цей договір та вона нічого не підозрюючи поставила свій підпис на бланку договору, але з оборотної сторони (шахраї скористались її юридичною безграмотністю та поганим зором).
Після оформлення договору Зюбанов О.А. почав ігнорувати домовленість. За період з березня 1999 року по жовтень 2004 року відповідачі навіть не знайшли часу щоб зайти до помешкання Соболевої В.Ф., щоб поцікавитись станом її здоров'я.
Вони не забезпечували її харчуванням, не сплачували комунальні послуги (Соболева В.Ф. постійно одержувала позовні заяви за несплату послуг), не переймалися увагою до її потреб після інфаркту, інсульту, периферичної бронхокарциноми середньої долі правої легені, метастази в тіло (паталогічний перелом тіла С-4 хребця).
Соболева В.Ф. у той час, коли в країні проводилася загальна заміна паспортів, пішла до паспортного столу, де й стало відомо, що вона вже не є власницею квартири №185 буд. 26 по вул. Блюхера м. Харкова.
В той же день вона перечитала «договір довічного утримання» та з'ясувала, що в омані підписала договір дарування квартири.
Соболева В.Ф. звернулася з позовом до Московського районного суду м. Харкова про визнання договору дарування недійсним. При розгляді справи з'ясувалось, що квартира №185 разом із Соболевою В.Ф. вже продана громадянину Двоскіну С.О.
12 вересня 2003 року Соболева В.Ф. доповнила свій позов вимогою визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Московський районний суд прийняв рішення про визнання недійсними договору дарування та договору купівлі-продажу. Але судова колегія апеляційного суду Харківської області скаргу Двоскіна С.О. та Зюбанова О.А. задовольнила частково: договір дарування скасувала, а купівлі-продажу визнала дійсним. Це рішення суперечить не тільки всім юридичним нормам, але й здоровому глузду.
Після смерті Соболевої В.Ф. Зюбанов О.А., 2 його сина та Двоскін С.О., скористувавшись моєю короткочасною відсутністю, незаконно заволоділи квартирою, змінили двері на металеві. В квартирі №185 залишилися мої особисті речі, цінності (пам'ятка від батьків), 1100 американських доларів.
Я заявила про цей факт офіційно, але мені ніхто нічого не повернув, відповідачі навіть опергрупу в квартиру не допустили.
Двоскін С.О. придбав вказану квартиру у особи, яка не мала права на її відчуження до кінця життя Соболевої В.Ф. згідно із домовленістю про довічне утримання. Відбувається заволодіння в корисних бажаннях безсоромного збагачення та цілях наживи від продажу та перепродажу даної квартири.
09.10.2004 року одинадцята Харківська державна нотаріальна контора зареєструвала мою заяву про прийняття спадщини після померлої 29.09.2004 року Соболевої Віри Федорівни, яка на день смерті мешкала в м. Харкові, по вул. Блюхера, буд. 26, кв. 185. Заява зареєстрована в книзі обліку та реєстрації спадкових справ за № 2031, спадкова справа № 1070/04. Інших заяв до нотаріальної контори не надходило.
Згідно зі ст. 106 ЦПК України я, Бровко Раїса Омельянівна є процесуальним правонаступником померлої Соболевої Віри Федорівни.
Соболева В.Ф., 1927 року народження, жінка у віці, самотня людина, потребуюча матеріальної допомоги, так як джерелом її існування була лише пенсія, мала намір укласти з відповідачем Зюбановим О.А., сусідом по під'їзду, договір довічного утримання, котрий в свою чергу не мав наміру довічно утримувати Соболеву В.Ф., а скористався некритичністю та не усвідомленням з боку Соболевої В.Ф. своїх дій, що її обманюють, тим, що Соболева В.Ф. не володіє українською мовою та під впливом маніпуляції її свідомістю підсунув їй для підпису договір дарування замість, як вона вказувала, договору довічного утримання. Окрім того Соболевої В.Ф. приватний нотаріус не видав копії договору, з якої їй би стало відомо . про обман. Отже Зюбанов О.А. явно обманював Соболеву В.Ф. та ще всілякими способами маніпулював її свідомістю, маскував свої реальні наміри заволодіти квартирою, а потім продати її, бо вже мав скруту в грошах. Бажав поживитися за рахунок Соболевої В.Ф., при цьому не виставляючи зі свого боку будь яких зобов'язань відносно утримання Соболевої В.Ф.
Таким чином Соболева В.Ф. підписала договір дарування квартири № 185 буд. 26 по вул.. Блюхера м. Харкова внаслідок помилки, так як мала на увазі, що підписує договір довічного утримання, а Зюбанов О.А. підписав договір дарування вказаної квартири внаслідок обману Соболевої В.Ф., усвідомлює те, що Соболева В.Ф. думає що підписує договір довічного утримання. Сам Зюбанов О.А. не мав наміру укладати договір довічного утримання з Соболевою В.Ф. так як було викладено вище був не в змозі допомагати Соболевої В.Ф., фактично їй ніяк не допомагав, при її життя продав спірну квартиру.
За таких обставин договір дарування повинен бути признаний судом недійсним внаслідок помилки, що має істотне значення, так як Соболева В.Ф. квартиру Зюбанову О.А. не дарувала.
Цей договір не може бути визнаний договором довічного утримання, так як Соболева В.Ф. не мала намір приховати іншу угоду з Зюбановим О.А., а Зюбанов О.А. не приховував в свою чергу за договором дарування, який підписала Соболева В.Ф. внаслідок помилки зі своєї сторони, інший договір, тобто довічного утримування, а обманюючи Соболеву В.Ф. заволодів її квартирою.
Соболева В.Ф. деякий час з моменту підписання договору, не ставила питання про визнання його недійсним, але у червні 2002 року, коли запропонувала Зюбанову О.А. розірвати угоду про довічне утримання, так як Зюбанов О.А. ніякої допомоги Соболевої В.Ф. не надавав, дізналася що насправді підписала договір дарування, що у квартирі прописався Зюбанов О.А. зі своїми синами і що квартира Соболевої В.Ф. вже не належить, тобто про те що Зюбанов О.А. обманув Соболеву В.Ф. У зв'язку з цим Соболева В.Ф. у своїй позовної заяві від 02 лютого 2003 року просила суд відновити пропущений процесуальний строк для звернення до суду з позовом, визнати договір дарування квартири № 185 буд. 26 по вул.. Блюхера м. Харкова недійсним, а при розгляді справи дізналася, що Зюбанов О.А. 29.12.2002 року продав спірну квартиру Двоскіну С.О. і доповнила свої позовні вимоги і просила визнати також недійсним договір купівлі - продажу квартири № 185 буд. 26 по вул.. Блюхера м. Харкова Зюбановим О.А. Двоскіну С.О.
З дій Двоскіна С.О. явно вбачається, що він недобросовісний набувач. По перше, як Двоскін С.О. сам себе викриває тим, що вказує, що він з відповідачем знаходиться тривалий час в дружніх відносинах. Розуміє, що у Зюбанова О.А. фінансова скрута. Знає, що квартиру 185 буд. 26 по вул.. Блюхера м. Харкова Зюбанов О.А. набув як дарунок, і розуміє, що це одержано шляхом обману старої жінки. Також коли Двоскін С.О. завітав до квартири 185, де знаходилась Соболева В.Ф. він точно знав, що Соболева В.Ф. не родичка Зюбанова О.А., але живе в цій квартирі. Двоскін С.О. сам проти себе свідчить, що він бачить Соболеву В.Ф., але сам і вказує, що буцім то його не цікавить на яких підставах проживає в квартирі Соболева В.Ф.. Він підкреслює, що факт проживання Соболевої В.Ф. його не цікавить, але це явно не відповідає дійсності. Отже признати Двоскіна С.О. добросовісним набувачем немає ніяких підстав. Факт того що Двоскін С.О. знав про те, що квартира є спірною вже на момент укладення договору купівлі - продажу можуть підтвердити сусіди Соболевої В.Ф.
01 березня 2005 року Двоскін С.О. усвідомлював те, що квартира 185 є спірною, 25.06.2004 року Соболевою В.Ф. на ім'я Верховного Суду України була направлена Касаційна скарга, самим Двоскіним 05.06 2004 року до Верховного суду України було направлено Пояснення на Касаційну скаргу на Ухвалу Судової колегії Судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківський області від 26.05.2004 року по справі № 22-а1726 2004 р. не дочекавшись рішення Верховного суду України продає квартиру 185 буд. 26 по вул.. Блюхера м. Харкова Примаку Віталію Борисовичу. В п. 6 Договору купівлі - продажу вказано, що Продавець свідчить, що згадана вище квартира до цього часу..., в спорі та під забороною не перебуває..., а також прав у третіх осіб як в межах, так і за межами України немає.
По перше, продаючи квартиру Примаку В.Б. Двоскін С.О. обманює нотаріуса, який посвідчує цей договір. По друге Примак В.Б., достовірно знав про те, що квартира знаходиться у спорі і цей факт можуть підтвердити сусіди Соболевої В.Ф. При таких обставинах признати Примака В.Б. добросовісним набувачем немає ніяких підстав.
Фактом того, що а ні Двоскін С.О., а ні Примак В.Б. не можуть бути добросовісними набувачами свідчить і то, що сума за яку продав Зюбанов О.А. квартиру 185 Двоскіну складає 24900 грн.; а сума за яку продав Двоскін С.О. квартиру 185 Примаку В.Б. складає 106000 грн.
Як в грудні 2002 року, так і в березні 2005 року ціна на квартиру 185 буд. 26 по вул. Блюхера м. Харкова була значно більшою чим вказано у договорах купівлі - продажу.
Правочин між Соболєвою В.Ф. та Зюбановим О.А. був оформлений з порушенням чинного законодавства, що підтверджується наступними обставинами та доказами:
1. Приватний нотаріус Левкова М.В. не роз*яснила Соболєвій В.Ф. наслідки правочину, який вона мала намір посвідчити, з тим, щоб юридична неосвідченість її не могла бути використана їй на шкоди, чим порушила вимоги статті 5 Закону України "Про нотаріат”, яким передбачено, що "Нотариус обязан: … предупреждать о последствиях совершаемых нотариальных действий, с тем чтобы юридическая неосведомленность не могла быть использована им во вред”, що підтверджується наступними доказами, а саме поясненнями Соболєвої В.Ф. у судовому засіданні від 02.03.2004 на а.с. 90, т. 1, де вона пояснила, що "Я понимаю, что такое подарить, но я ему квартиру не дарила”, "Перед тем как подписал договор, нотариус мне ничего не резъяснила, она молчала”, "Нотариус прочитала договор быстро на украинском языке. Ничего она мне не говорила, сказала подписать, я подписала и уехала”.
2. Приватний нотаріус Левкова М.В. не переклала на російську мову текст правочину особисто чи за допомогою перекладача, так як Соболєва В.Ф. не розуміла українську мову, чим порушила вимоги статті 15 Закону Україн "Про нотаріат”, яким передбачено, що "Если обратившееся за совершением нотариального действия лицо не владеет языком, на котором ведется делопроизводство, тексты оформляемых документов должны быть переведены ему нотариусом или переводчиком”, що підтверджується наступними доказами, а саме поясненнями Соболєвої В.Ф. у судовому засіданні від 02.03.2004 на а.с. 89, т. 1, де вона пояснила, що "Документы были составлены на украинком языке, экземпляр мне не дали, не дали прочитать, прочитали по украинскому языку, которого я не зная, и я подписалась”.
3. Приватний нотаріус Левкова М.В. не надала Соболєвій В.Ф. копію укладеного правочину (договору дарування). Це було зроблено для того, щоб Соболєва В.Ф. не дізналася про те, що вона уклала договір дарування, а не договір довічного утримання. Про укладання останнього була усна домовленість. Факт неправомірності діянь приватного нотаріуса підтверджується листом із органів Міністерства Юстиції України. Той факт, що Соболєва В.Ф. не була обізнана про те, що був укладений договір дарування, а не договір довічного утримання підтверджується наступними доказами, а саме поясненнями Соболєвої В.Ф. у судовому засіданні від 02.03.2004 на а.с. 89, т. 1, де вона пояснила, що "После этого он ко мне не приходил, и документы он мне не отдал, и так продолжалось, пока я не пошла в ЖЭК, в ЖЭКе я узнала, что он прописался в квартиру сам и прописал своих детей”. Договір був укладений в 1999 році. В 2002 році листоноша сказала Соболєвій В.Ф. щоб вона змінила паспорт старого зразка (паспорт громадянина СРСР) на паспорт нового зразка (паспорт громадянина України). У кінці 2002 року Соболєва В.Ф. разом з Бровко Р.О. звернулися до паспортиста, від якої дізналися, що Соболєва В.Ф. не є власником квартири, так як вона уклала договір дарування. Зазначені обставини можуть підтвердити допитані в якості свідка Бровко Р.О. та паспортист, до якої звернулась Соболєва В.Ф.
4. Приватний нотаріус Левкова М.В. не попрохала Соболєву В.Ф. написати заяву про те, що вона бажає укласти договір дарування, що є порушенням з боку нотаріуса пункту 36 глави 1 "Посвідчення угод” Розділу 3 – "Правила вчинення окремих видів нотаріальних дій”, яким передбачено, що "При посвідченні договору про відчуження або заставу майна від імені особи, у якої не має чоловіка або дружини (неодружена чи неодружений, в шлюбі не перебуває,.. вдова, вдівець) в державну нотаріальну контору чи приватному нотаріусу відчужувачем подається письмова заява про це, нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника угоди, який на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява повинна виходити особисто від відчужувача…” Але такої заяви не має в матеріалах нотаріальної справи. Соболєва В.Ф. є вдовою, що підтверджується свідоцтвом про смерть її чоловіка, данаим паспортного столу, даними органів РАГС, актом ЖЕК від 08.08.2003 (а.с. 19, т. 1 судової справи).
Таким чином, зазначений правочин не відповідає вимогам закону, а тому повинен бути визнаним судом недійснім на підставі статті 48 ЦКУ 1969 року, якою передбачено, що «Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону». Невідповідність закону полягає у порушенні статті 1 Конституції України, відповідно до якої "Україна є … правовою державою”, тобто всі правовідношення повинні ґрунтуватися на нормах права, у тому числі й інструкції про вчинення нотаріальних дій. Що підтверджується пунктом 5 Постанови Пленуму Ве
|
